Згадували кривавий вересень 1939-го

Гуркіт трактора маскував згуки пострілів, приховував від решти світу жахливий переступ людськості, двигун знищення, до камер згоряння якого потрапили галичани у 1939-му році… Під символічним колесом радянського трактора 17 вересня тернополяни згадували події так званого “золотого вересня” 1939-го року, дня радянської окупації Галичини.

Значення 17 вересня тепер не вповні усвідомлене галичанами, хоча й ознаменувало різкий історичний скрут, котрий притягнув руками сталіністів Галичину до єдиної держави-концтабору — Радянського Союзу. Звичка бачити УРСР у межах тих кордонів, якими вони є до сьогодні, не дозволяє переосмислити історичної правди та неправди. Сталінська Україна перетворилася на дворічний жах для Галичини, на час економічного, політичного і культурного зворотнього ходу, що пролив багато крові та зламав немало кісток.

Чи не кожна галицька родина пам’ятає виклики на допити, катування, вироки, довгі роки заслань, таборів. Наші люди відбували покарання здебільшого нізащо, оскільки справжнє зло, як і справжнє добро, безкорисливе. Забути цю важку сторінку історії свого роду означає забути самого себе, а пробачити це пекло означає чекати повернення. Згадуючи події 17 вересня 1939 року, ми самі себе запитуємо: Хто ми? Чому ми залишилися на цій землі? Навіщо ми?

Тернопільські митці, поети, історики, політики, бізнесмени зібралися разом на подвір’ї Музею політичних в’язнів поставити цих кілька запитань передовсім перед собою, аби обов’язково дошукатися відповідей. Голос мідної труби з історичною точністю відтвореної наглядової вежі ознаменував початок акції, та життєрадісна мелодія враз обірвалася; читці продекламували важкий ліричний уривок й уривки зі спогадів очевидців радянської окупації. Свої художні тексти прочитали Степан Хміль та Юрій Завадський. Самотні мелодії труби неначе розтинали декламації, створюючи враження заглиблення, поступу.

Після читань Музей політичних в’язнів запросив до вражаючої екскурсії казематами, яку провів колишній в’язень цього слідчого ізолятора Ігор Олещук. Факти радянської окупації, яка продовжилася 1944-го року, спричинили пригнічення та водночас наштовхнули на роздуми. Окупант змінив окупанта, проте 1944 року все повернулося якнайгірше для Галичини, і навіть підлітків радянські кати виривали зі шкільних парт у тюрми за найменшою підозрою. Зрозуміло, справа була не в пошуку злочинців, а в прагненні придушити волю галичан, які завжди стояли осібно, мали свою історію, культуру, свої особливості мови.

Під колесом страхітливого радянського трактора Галичина перетворилася на кілька областей Радянської України. Але варто піти далі за констатацію фактів. Важлива проблема, яку ставить перед нами 17 вересня 1939 року, полягає в нагальній потребі пошуку свого призабутого місця в сучасній Європи та перегляду перспектив розвитку Галичини у майбутньому.

Юрій Завадський

Залишити відповідь