З нагоди 60-літнього ювілею поета Володимира Дячуна

З нагоди 60-літнього ювілею поета Володимира Дячуна

“Коаґула – це зліп, згусток”, – так розпочинається інтродукція першої книги поета Володимира Дячуна, члена Тернопільської організації Національної Спілки письменників України. “Це згусток енергії плоду, що [..] летить на родюче безмежжя землі, щоб дати початок новому життю. Це, врешті, нависаючий обрис краплі, що відірветься ось-ось від загалу і зірветься вниз. Це, напевне, і сконденсований вияв думки, що заповнює кожну пoру паперу”, – в цих словах, як бачимо, поетичне кредо поета. Його досягнення в творчості доводять правоту такого бачення.

В.Дячун – один із тих письменників, які довго торують собі шлях до читача. Мабуть, саме через те його тексти настільки справжні та неповторні, такі несхожі та в деяких випадках герметичні. Сприймати вірші В.Дячуна непідготовленому читачеві, безперечно, важко, адже його твори – це не лише окремі вірші, його книги – не лише “збірки”. Кожна з його книг – дієвий механізм, очевидно пов’язаний як із попередньою книгою, так і з майбутньою. Ця природня продовжуваність – відмінна риса творчого методу Володимира Дячуна.

Несхожість поетичного стилю поета визначають свідомі чи несвідомі пошуки нового несподіваного вислову, власних формальних вирішень втілення естетичної форми, що мали б вплив на читача та підсилювали вираження. Вірш В.Дячуна – винахід, кожен з елементів якого виправданий та необхідний. Чіткість постановки мистецького завдання та вправність його втілення не зайвий раз підкреслюють майстерність В.Дячуна як письменника. Навіть ловимо себе на думці, звідки така точність та коректність? А на це має безпосередній вплив життя поета, хоч як це не по-сучасному звучить.

Володимир Дячун народився 20 лютого 1947 року в селі Лозова поблизу Тернополя. Закінчив Львівський політехнічний інститут, аспірантуру в тогочасному Ленінграді. В.Дячун працював конструктором у науково-виробничому об’єднанні “Ватра”. Попри поширену думку про непоєднуваність техніки та поезії, поет зумів побачити у світі шумних цехів, рукатих машин і розумної електроніки промені мистецтва, що проясняють нам духовний океан людини, яка силою свого єства пробивається до висот. Художній світ, створений поетом Володимиром Дячуном – доказ життєздатності поезії, її розмаїтості та неосяжного потенціалу.

Вірші В.Дячуна дуже різноманітні, проте виконані в одному неповторному стильовому ключі. Його поезія має смак та відчувається на дотик, бо є настільки справжньою, що читач, увійшовши до її світу, там залишається, наповнений почуттями та візіями, що їх так влучно та доречно приховав поет під поволокою слів. Справжня поезія, за нашим висловом, завжди має на собі легкий наліт отої “справжності”, яка може й затемняє чистий поетичний образ, але водночас дає додаткові шанси читачеві відчути отой часом болісний, часом разючий, часом вражаючий дотик поезії до його серця. Саме такий наліт ми злегка згортаємо з віршів В.Дячуна та зачудовано зупиняємося, дихаючи уривчастим ритмом, що його диктують нам вірші поета.

Цікавим для нас був образ дитинства (або ж героя-коли-він-був-дитиною), який займає важливе місце у поезіях Володимира Дячуна. Ліричний герой з непідробною щирістю та водночас осмисленою інтелектуальною іронією через образ дитинства говорить про щось значно важливіше для його художнього світу, аніж нам може здатися спершу. Ми лише можемо здогадуватися про дійсні підстави та суть роздумів ліричного героя, але з упевненістю накреслюємо основні спрямування його роздумів. У першому вірші збірки “Тернозба” він говорить так:

О прекрасна хвилинна дитинства пора –
з неї ласку виносять, здорове зрум’янене личко.
Я зі свого дитинства виношу осінній буряк
із замерзлою пізньою гичкою. [..]
Неприхована інакшість цієї постаті конфліктує із суттю світу, в якому доводиться існувати. Мотив неминучого страждання, відторгнення, очуження, вигнання присутній у багатьох віршах поета. А, можливо, і сама його життєва позиція – інакша, що не дозволяла йому часто здійснювати задумане, робити різкі повороти й міняти пріоритети? Згадати хоча б такий фраґмент вірша з першої книги “Коаґула”:

[..] Як тяжко пливти й опиратися – проти…
і бути антипком – о, хай йому грець!
і стати антипком – тим, прогнаним геть!
Вдивляємося в повсякчас творений текст В.Дячуна, в довгий шлях від перших літер назви до кінцевих крапок, та бачимо, що в свої шістдесят перед нами один з найориґінальніших поетів Тернопільщини, а ориґінальність його – в молодому духові та готовому до радикальності поетичному таланті. В серці його поезії хай вічно пульсує отой згусток енергії, коаґула, що виштовхує слова на пористий папір.

Щиро вітаємо поета Володимира Дячуна з 60-літнім ювілеєм та просимо прийняти наші побажання доброго здоров’я та гумору, поетичних та життєвих звершень!

Юрій Завадський

Напишіть відгук