Крихти

Sonic Youth
Sunday

Сьогодні все ж утікаю. Чую шум крапель
на траві й нема в мені ані крихти спокою.
Раптом хотіла б не жити або гратися
у хованки в твоїй великій душній голові.
Пітніючи під дощем, я б хотіла виїхати геть.
Красти авта в Мексиці, робити татуювання
дівчатам із Сен-Тропе. І щоби були
ці вузькі блакитні коралики на згинах
їх долонь, і щоби був протяг.

А може насправді блакитний це смуток

The slow drug
PJ Harvey

зернистий і нудкий, котрий вже в горлі звучить зледеніло,
якось так, ніби напхатися грудок землі чи вдушитися
волокнистим струмом, і це не так як би тобі

хотілося померти, тваринко, чи засміятися зі шлаком
на щоках, коли стоїш собі на самому краєчку і хоч тебе цілуй;
мул замість води, листя в черевику й один обірваний сиґнал
мобільного, таке часом ярмо.

Йоанна Лєх (1984) – польська поетеса, авторка поетичних книжок “Zapaść” (2009), “Nawroty” (2010), “Nic z tego / Nothing of this” (2011), “Транс” (2016). Номінована до премії Ніке. Закінчила Яґеллонський університет у Кракові, де й наразі мешкає.