ДОДОМУ

Знову зависає загибель у повітрі,
непевність в легенях, ледве стою.
До себе гірка огида,
що повністю поглинає частковість.

У сморід, у рибу та м’ясо,
додому ніколи не повернуся.
У товщі повітря ясно, безхмарно,
лиш колиться блиском вода.

Може цю руку, пропахлу їжею,
шукатиму в прозорому холоді,
рухатимусь її руслами,
хворобливий, прозовий.

Подобається – даю знати, а ні – то ні,
невпевнений і недобрий.

Comments are closed.