Два вірші

Із телевізора втоми
абсорбую тебе неуважно.

Мабуть, у тому
є переваги.

Не варто просити
часу, котрого нема:
ще словами не ситий,
але вже тюрма.

Хотів сказати:
– Повчальна твоя любов. –
але все позаду.

Я не сплю, бо
ти повертаєшся
принизливою розмовою.

І допоки є ця сльота –
димить румовище.

*

Зарозбуявся, ледве себе заспокоїв,
вибачився, заплатив, позіхнув.
Тепер ніби моніторю крізь прозірку
що з тобою коїться.

Незвіддаля, а з кишені роздерті банкноти,
не куплю за них вже ніколи твоєї свободи.
Люди, здається, роздягнені до проводів роботи,
люди без цноти.

Чи ти у книжці, чи в метрійному поцілунку,
чи у коньячному вечорі, чи…
Відсутність твою без обов’язків і розлук
не перевершити.

Comments are closed.