Юрій Завадський. ea (3)

003

Фонетична поезія Юрія Завадського – це музика на папері. Музика, яка оживає, якщо її прочитати. Вголос. Чимось схоже до останніх музичних віянь, на кшталт жанрів «low-fi», «dreamy», де важливо вміти володіти голосом не заради якості вокалу, а заради форми. Мені здається, такі вірші можна слухати тільки на живо, у виконанні автора, бо тільки так розкриваються усі потаємні сенси. Тільки так можна вчувати у цих звуках невідомі слова, вимальовувати в уяві цілі історії, поринати в транс, щоб опісля завершення ще довго розмірковувати, що це було насправді.

Світлана Андріїшина, поетка, журналістка

Comments are closed.