Юрій Завадський. ea (1)

001

Простір поезії визначається лише тим, що ви спроможні за неї сприйняти. І якщо центром вашого сприйняття радше за все будуть пасторальні пейзажі силаботоніки чи урбаністика вільного вірша, фонетична поезія неминуче лишиться на краєчку. Її фьоррррди та льольодники привернуть увагу лише найвідчайдушніших пошуковців, що виповзли на перепочинок з глибин асемічної поезії. Ці нагромадження фонем і алофонів, що вгризаються, трощать, розчиняються й сублімують одне одного відлякують ще на письмі, наче скам’янілі тролі під сонячним промінням. Але справжній захват і радість першовідкривача прийдуть разом із голосом. Авторським, зрозуміло що. Бо хто покаже небачені вами краєвиди краще, ніж їх творець? У Завадського, ретранслятора стверділих звуків, відчувається тривала практика в їх приборканні. В його супроводі ваша екскурсія буде багатшою та безпечнішою, хоч вірогідність підчепити якого дрібного й дошкульного дифтонґа зберігається. Все ж, ризикніть.

Ілля Стронґовський, дизайнер, поет

Comments are closed.