юрійзавадський. пейпербек. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2013. — 458 с.

Паперова спина юріязавадського

Мабуть, вірші Юрка Завадського це вірус, бо читаючи їх, налаштовуєшся на його дикцію, стаєш ніби дочірнім його підприємством. Його диктаторство вчувається у кожному рядку «Пейпербеку», надрукованому на ностальгійному a la газетному папері, – всього трохи більше 460 жовтих, шорстких сторінок, обгорнутих помаранчевою обкладинкою у стилі олдскульних пінгвінів (привіт від Стронґовського) і все те у зручному форматі поклади-в-кишеню.

За допомогою книжечки зібраного «Пейпербек» кожен може повноформатно погратися у юріязавадського, чи повправлятися в артикуляції (примітка: гра ускладнюється тим, що тре відійти від майже магнетичного бажання поепігонствувати).

Про те, що всередині. А там причаїлися 11 частин. Прикметно, що три з них означені юрійзавадський, остання – Бонус. Спершу – «СЛИПСТРІМ». За ним «Спазм» – укомплектована передмовою, котра бодай щось та розповідає: «Якось спробував склеїти те, що давно бродило в голові, і змішати нові й старі техніки, про що собі мріяв. Вірші дивним чином закрутилися довкіл духової музики, дихання й прадавніх звуків, що виходили з кісток, легень і рук розкиданих землями людей».

Далі – відкрите плавання. Пояснення що, як і чому можна збирати у текстах, так само, як Маріо збирав гриби, мандруючи різними площинами: «Писати безпосередньо, що це означає, // кому воно потрібне і скільки воно може // коштувати, мій дорогий друже», «Мова // нарешті розтане, зробиться вільною, чи ні. // Окремішній голос, що нагадує про повноту запахів», «І говорити літери з великої літери, // і друзів мати за літери, і літери за випадки», «На межі між сіллю і корінням // відмерлого моря виростає артикуляція // Синтаксис розбита дорога».

Далі звуки. Зокрема, у частинах юрійзавадський. Серед іншого, маємо фонетичні портрети: нічних комах, спокою, затишку, розвитку, етс, етс. Читаючи, дозволяєш запротоколеному порядку літер розпадатися, щоби потім вони волею внутрішніх донорно-акцепторних зв’язків виводили сакральні хороводи. І покладаєшся на свій язик.

Групуючи знаки, символи, чуєшся звіриною, наприклад, гепардом, що має вполювати зебру, що, коли біжить, стає суцільним зоровим трікстером: «A A A A a a a // [ ] [ ] [ ] // a a a a a a ///a a A A Aa Aa// Aa AAa AAa a a // a [ ] a [ ] // a [ ] [ ] [ ]».

Зрештою, чотири з половиною сотні сторінок – це потужне джерело сенсів і каналів виходу. Путівник у світ поезії, але сказано: «Поезiя — не в письмi, // Се вже напевне». Так що доста.

І повертаючись до назви. «Пейпербек», сиріч паперова обкладинка, але бек – ще й може означати «спина». Паперова спина. Кажуть, бережи спину, watch your back – стережися, спина – то твоє найслабше місце, ворог – він б’є туди. А ще таке – спина – то ніби твоє, але його не бачиш, тому й буває спина білою, за сією простою аналогією – збірка – вона, ніби теж частина автора, але споглядає її чительник. І вирішує, стріляти у спину, чи ні.