СЛИПСТРІМ / SLIPSTREAM

для Леса Вікса

Океан на щодень, думав, що коан. Не мав смаку ні до чого, втомлений після перельотів і тривання назовні. Хто, коли прямував собі вулицею, оточений містом, нена`висним. Почувався еміґрантом, ніколи не було по-інакшому, чужинці, чужинці.

Слітний спів не давав забути про колишній дощ, пахнув іржею. Справилля цього міста, гамузом скидане побіч, залишило осторонь поступ і скрики. Налагодив собі спілкування за допомогою оників й одиниць, а все ж перехрестя низеньких безбарвних вулиць не стали ближчими ані на крок. Тут місто, і там місто, відтяти б його, як палець.

Вулицею Коцюбинського, ліворуч на Петрушевича, праворуч на Веселу, на світлофорі ліворуч, вулицею Крушельницької, ліворуч на Замкову, праворуч Руською, Мазепи, Бережанською.

Не чекав, знайшов неспокій собі безкоштовно, втратив біль безкоштовно, здобув собі хвороби. Мав би зустрітись, скасував сніданок, заперечив собі метафори, переносив ознаки безпосередньо. Лікувався невпевнено, балакав розкуто про механізацію і злодійство, простував поволі до транспорту, привабливий для злодюг і шанувальників речитативу. Океан, океан, океан, з мільярдом хвиль, котрі не згасали в долонях, коли вихоплював дещицю, заради себе самого.

Слипстрім, рецензія, симболоґія, поліфонік, гінтерланд, фонолоґія, каталітик, вапорайз.

Писати безпосередньо, що це означає, кому воно потрібне і скільки воно може коштувати, мій дорогий друже. Організація свят, що провадять до колапсу, і електрика, що прокладає собі шлях до розуміння всесвіту. Електрика, що все пишеться з великої літери, електрика, кому грошей, електрика, розтин.

Мій дорогий друже, в землі викопні рештки дизельних двигунів, каміння з церков і каміння з голів. Між пальцями проросла трава, найнесподіваніша.

Усе автомобіль, що ламається і вбиває, пальці коротші за траву, ґімнастика, звинувачення. У дівчаток виростають сини, вони народжують ще дітьми, прибираючи інших прізвищ і локацій. Залишають у собі найголовніший ґен, коли сирена сповіщає про розлад усіх систем і неконтрольовану витрату електроенерґії. Прикінці, так чи так, заробіток.

Позбувся якось сиґнальної системи, коли все склеїлося сяк-так. Як грушевий сік, до ліктів наповнивши всю середину.

Їй забаглося злягання, і бридка сутність запульсувала посеред натовпу. Все склеїлося, і подітися нема куди, від розбурханої натури. Поспіхом відтинав собі пальці на ногах і руках, аби лиш позбутися клейковини, стояв по-школярськи, застиг від дотику, вкушений її пальцем. Мені не до того, одягнися, соромно, вглядаючись у свою настовбурчену плоть.

Вікнина, проковтує навколишні села, глибока блакитна зона, не відпускає, раптом.

Не можу писати, поряд авта припарковані абияк, порожнє шосе. Клавіша на лептопі залипає, ряди згадок про одну літеру. Мова нарешті розтане, зробиться вільною, чи ні. Окремішній голос, що нагадує про повноту запахів.

Іван Франко, стоїть справжній, з торбинкою хліба, з болячками і впертістю. Виходить на пагорб, оточений оранкою, сьогодні.

Подивився на мову, знатиме як, знатиме форму, розмітку вулиць. Знаки теж мають свою найнебезпечнішу зброю, ставить собі чайника, робить каву, страждає від аритмії.

Кілька разів на рік купував собі здатність на спілкування, не шукав ручного керування, просто користувався послугами третіх осіб. В’язнів знав поіменно, всього небагато, проте ненароком звільнився. Стать має значення, але не тут.

Що означає кожна з літер, ось про що думав, і ось про що забув. Заощадив собі хвилеву природу звуку, і кольорові плямки на папері.

Без того, щоб мати друзів, котрих ніколи не бачив, і не мати друзів, котрі мозолять очі, і зневажати друзів, котрі тобі трапилися колись. І говорити літери з великої літери, і друзів мати за літери, і літери за випадки. І матерів за випадки, і поеми за випадки, і сльози за випадки, і сонця за випадки, і народження homo sapiens за випадки, і відкриття нових континентів поза межами розуміння за випадки, і спалені на пустищі авта поза межами розуміння за випадки, і відкриття пустищ поза ареалами homo sapiens без розуміння, без випадків, без друзів.

Вода-поглинач, що сунулася супроти потоку повітря, блакитна сквала, рятує плавця. Історії без початків, це дискурс тілозміни, мій дорогий друже.

Дівчина росла у спідниці, блідла все глибше, вода їй рідна, порожні осінні пляжі, де пляшки перемелювалися з піском. Тільки спокою думкам, ставала дорослішою, боячись релокації, босонога, начитувала собі вірші на камеру. Людині нестає того, чим вона володіє, тоді пошук чужого тіла в просторі, як випадковий мимохідень, з торбою харчів. За ним кілька псів, штемпованих, із числом на вусі.

Стала ближчою, коли поодаль. Стосунки навспак, однина до множини, ніби шума на вопаді хвилі, електричні опори, трансфер, кольорування, ерудовані шпетні продавчині з магазину поодаль. Саме вони володіли таємницями жіночого щастя, знали розклад припливів і відпливів, чекаючи на рятункову зубату рибу, котра раптом не стала загрозою.

Скажи тепер, кому найменше шкодить упередження, і кому найменше завартувало життя серед псів, і розбита дорога, непомірна ворожість, скупчення газів і пияцтво їздових. Старі міські газети віддавна принишкли, намокли і розійшлися на хвилях.

Коли краєвид визначає себе між рекламами і шильдами магазинів, вечір. Кому ці невизначеності, хочеться їсти, хтось губиться в натовпі студентів, а здавалося, що знайоме лице.

Означені волею до крові, вистригають собі волосся на тім’ї, поки пси навздогін не пустяться і не вистрашать своїм гавкотом юних мам із візочками. Дивно, як люди перетікають один в одного, вагони риплять, пов’язані рухом і дротами. Ось тіло моє.

Міг би ненавидіти не більше, і речі, не на своїх місцях. Гори наповнюються людськими тілами та розповідями, коли подолав і швидкість, і незручне сусідство, і вийняв із пам’яті локації аптек і пияцьких кнайп.

Лікарня з розповідей, як обряд поховання, не хотів говорити про це, вдавав, що не чув, переходив на іншу лексику, коли йшлося про спільність. Візьми собі одне слово, розмісти його якнайдалі, перед ним нагромадь інших слів, більше дієслів, менше статики.

Прання, дощ, невагомість. Твоя чоловіча сила, біля мене.

Що відмовляються від передарованого, навздогін гуцульським селам, поодаль доріг і монументів. Коли запізно, бачив інший варіант розвитку історії, осміяний.

Гірська дорога, вимита до каменю потоками, розорана колесами лісовозів, жовта, м’яка. Ледве дійшов, біля калюжі води, жаби завмерли, а сам, зі спрагою та болем, ще крок, рівномірно дихав. Запах нічого, повітря і повітря, в якому нема вже мені минулого, червоне небо, голодного голос.

Нестерпно, коли люди виносили сміття, кожен у своєму мішку свій непотріб, хвороби підступають, і хворіти ніколи. Темна півмаса ранкового неба, півнакип на дверях авта, залютованого катастрофою, півтіло напівмертвого, мій дорогий друже.

І раптом настало світло, і ти мав хвилину поправити собі зачіску. Нескінченний, коли один текст наставав після іншого, обіцяючи роз’яснення та завершення, проте надавав інерції просуватися вглиб самого себе, збираючи обличчя забутих істот, з якими довелося злягатися. З пакунками, вміст яких, таємниця, його не було, друг чи супутник, що був поінформований про незавершеність і поспільний обов’язок крихкотілості.

Це невідома ментальна субстанція, додаткова нирка, частина мозку, щось раніше недосвідчене організмом, від чого відмовитися ніяк. В’язаною рукавицею пані витирає скло, бачити вулицю, зі снігом.

Острівні народи, і їхнє каміння. Шквал насувається, здалеку, як стіна, теплий вітер. Космос, побудований людиною, не потребує затвердження та узгодження, чоловік із голими грудьми, посланець, може говорити, адже сам собі, творець. Шквал, як стіна.

Не зрозумів цього шуму, і цієї слівності, і непробутності, а рух від неможливості до неможливості, від залежності до залежності, від переступу до переступу, від дзвінкості до глухості, зумовив собою океан. Сказати б, на різних кінцях планети, неподалік, але далі ніяк, сумирний клімат цього шматка універсуму геть розбестив людство-недолітка, без принуки, його екземпляри таки віднайшли собі дорогу крізь океан.

Батьки приховуватимуть подробиці довіку, покупець може не промовити й слова, гість лише падає на порозі, заледенілий. Якби нам дали волю, кажуть.

*

To Les Wicks

Ocean every day, I thought, it’s a koan. Can taste nothing, tired of flights and staying outward. Who, when went down the street, hated about the city. Felt like some immigrant, nothing was in another way, strangers, strangers.

Rain-soaked singing did not let me to forget about the former inclemency, rusty smell. Equipment of this city, indiscriminately thrown nearby, it left aside the progress and screams. Organized the communication using ‘zeros’ and ‘ones’, and still crossings of low-pitched colourless streets do not become closer. Here is a city, and there is a city would cut it off, like a finger.

Kotsyubynsky St., left on Petrushevych St., right on Vesela St., left at traffic lights, through Krushelnytska St., left on Zamkova St., right to Ruska St., through Mazepa St., Berezhanska St.

Did not wait, found anxiety for free, lost pain for free, gained illnesses. Should meet, canceled breakfast, denied for myself the metaphors, carried the features directly. Treated uncertainly, chatted relaxed about mechanization and theft, walked slowly to the transport, attractive to thieves and fans of the recitative. Ocean, ocean, ocean, of one billion waves, which have not faded in the palms when whipped out a piece, for himself.

Slipstream, recension, symbology, poly-phonic, hinterland, phonology, catalytic, vaporise.

Writing directly, what does it mean, who needs it and how much it might cost, my dear friend. Organization of holidays, which leads to collapse, and electricity, whiwhat had forgotch makes its way to the understanding of the universe. Electricity that is spelt with a capital letter, electricity, to whom money, electricity, autopsy.

My dear friend, there are fossils of diesel engines, stones of churches and stones from heads in the ground. The grass grew up between the fingers, the most unexpected.

All is a car, that breaks down and kills, my fingers shorter than grass, gymnastics, accusation. Girls grow up sons, they give birth as children, taking other names and locations. Leave in themselves the most important gene, when the siren heralds the disorder of all systems, and uncontrolled power outlay. In the end, in one way or another, earnings.

One time lost the signal system, when all glued somehow. Like pear juice, filled the body up to the elbows.

She wanted to fuck, and the ugly essence began to pulse in the crowd. All glued, and can go nowhere, from an agitation. Haste to cut my fingers and toes to just get rid of glue, standing like schoolboy, frozen because of the touch, bitten by her finger. Preoccupied elsewhere, dress yourself, ashamed, looking at one’s engorged flesh.

Viknyna*, swallows the surrounding villages, deep blue zone, doesn’t let to go, suddenly.

I cannot write, cars parked along somehow, empty highway. Key on a laptop stucks, lines of the references to one character. Language finally will melt, will become free, or not. Separate voice that recalls the completeness of odors.

Ivan Franko**, stands true, with a bag of bread with sores and stubbornness. He comes up on a hill, surrounded by furrows, today.

Looked onto the language, will know how, will know the shape, the layout of streets. Signs also have their most dangerous weapon, puts the pot on the fire, makes a coffee, suffers from arrhythmia.

Several times a year bought the ability to communicate, not looking for a manual control, simply used the services of third parties. Knew the prisoners by name, just a little, but inadvertently released. Sex is important, but not here.

What do each of the letters mean, that’s what he thought about, and that’s what he forgot. Saved himself wave nature of sound, and colour stains on paper.

Without that, what is it to have friends, one has never seen, and have no friends, who callus ones eyes, and despise friends, that happened to me before. And to speak the letter beginning of capitalized letters, and to perceive friends as letters, and letters as occasions. And mothers as occasions, and poems as occasions, and tears as occasions and suns as occasions, and the birth of homo sapiens as occasions and the discovery of new continents beyond understanding as occasions and cars burned on wasteland beyond understanding as occasions, and discoveries of wastelands outside the ranges of homo sapiens without understanding, without occasions, without friends.

Water-absorber that dragged against airflow, blue shark, rescues swimmer. Stories without beginning, this discourse of body-changing, my dear friend.

Girl grew in a skirt, paled deeper, the water is dear to her, empty autumn beach where bottles are milled with sand. A little time for calming of thoughts, getting older, fearing of relocation, barefoot she reads her poems on camera. It’s not enough for her what she has, then search for another body in a space, as random passer-by, with a bag of food. Behind him several dogs, stamped***, with their number on the ear.

She became closer, when away. Relations backward, singular to plural, like spume on the fall of wave, electricity pylons, transfer, coloring, erudite tidy shopwomen from the store away. Only they possess the secrets of woman’s happiness, know schedules of tides, waiting for rescue toothy fish, which suddenly doesn’t become a threat.

Tell me now, who are less harmed with prejudices, and whom the life among dogs cost less, and broken road, excessive hostility, accumulation of gases and drinking of coachmen. Old city newspapers became silent a long time ago, soaked and parted in the waves.

When landscape defines itself between advertising and shop’s shutters, evening. To whom are these uncertainties, somebody is hungry, someone lost in the crowd of students, and felt that one had a familiar face.

Marked with a will to blood, cut their hair at the crown, while barking will not chase them and scare young mothers with strollers. Suprising, how people are flowing into one another, wagon’s squeak related with traffic and wires. This is my body.

I could hate no more, and displaced things. Mountains are filling with human bodies and stories, when overcome speed, and awkward neighborhood, then pulled out of the memory the locations of pharmacies and taverns.

Hospital, made of the stories, like a burial rite, would not talk about it, pretend, that not heard, changed the lexics, when meant the community. Take one word, put it away, stockpile other words before it, more verbs, less statics.

Washing, rain, weightlessness. Male strength, nearby me.

What waive of regifted, chasing Hutsul**** villages, away from roads and monuments. When too late, saw another version of history, ridiculed.

Mountain road, washed to stone by streams, plowed by lumber trucks, yellow, soft. Hardly came, near a puddle of water, frogs are immobilised, and myself, with thirst and pain, another step, breathing evenly. The smell of nothing, the air and the air, in which there’s no past for me longer, red sky, voice of hungry one.

Unbearable, when people carried out rubbish, each in his own bag his own rubbish, diseases loom, and one has no time to get sick. Dark chunk of morning sky, half-scoria on the doors of car, soldered, half-body of half-dead, my dear friend.

And then light appeared unexpectedly, and you had a minute to fix a hair-style. Infinite, when one text was appearing after another, promising clarification and completion, but provided inertia to move deeper into oneself, collecting faces of forgotten creatures, with which one had to copulate. With the package, the contents of which, the mystery, someone was not here, a friend or companion, who was informed of incompleteness and social duty of body fragility.

It is unknown mental substance, additional kidney, part of the brain, something not previously experienced by body, from which one can’t refuse. Lady is wiping the glass with knitted mittens, see the street, and snow.

Island nations and their stones. Squall looming afar, like a wall, a warm breeze. Space, built by man, does not require approval and coordination, a man with a bare chest, messenger, may speak, as he is by himself, the creator. Squall as a wall.

Did not understand this noise, and this honesty, and cut short, and movement from the inability to inability, from dependence to dependence, from transgression to transgression, of voicing to silence, led to an ocean. One can say, at different ends of the planet, nearby, but can’t be further, quiet climate of this piece of the universe completely corrupted mankind-teenager, without compulsion, his specimens finally have found their way through the ocean.

Parents will hide the details forever, the buyer can not say a word, the guest only falls on the doorstep, encrusted in ice. If we were given with freedom, they say.

Transformed into English by Les Wicks and Yury Zavadsky

__________
*Viknyna [veek ny’ nah] (Ukrainian) – little but very deep spring or lake of clear water.

**Ivan Franko [eeh va’n fra’n ko] – one of the biggest Ukrainian writers ever. Many times visited village Vikno, Galizia (Ukraine nowadays), known for its ‘viknyna-s’.

*** Homeless dogs in Ukraine are sterilized and numbered, and they walk freely with a plastic numbers on ears.

**** Hutsuls is an ethnic formation, located in Ukrainian Carpathians.

Comments are closed.