“Кабінетна” зустріч з Володимиром Павлівом

Мистецьке об’єднання “Дзиґа” презентує зустрічі
у кав’ярні-книгарні “Кабінет”
(Львів, Винниченка, 12)

1 листопада, четвер, 18:00
Володимир Павлів

У пошуках Галичини

вхід вільний

Розмова вестиметься навколо двох книг, які щойно побачили світ: «У пошуках Галичини» Володимира Павліва та третього видання «Енциклопедії нашого українознавства», яку написали Олександр Кривенко та Володимир Павлів.

Володимир Павлів – один з найбільших інтелектуальних ворохобників теперішньої Галичини і остання його книга має всі шанси стати чи не найбільш обговорюваною суспільстві.

«У пошуках Галичини» написана легко і блискуче, це справжня інтелектуальна сенсація.

Багато хто скаже, що автор нарешті озвучив у ній ті прокляті галицькі питання, які ми дуже тихо обговорюємо поміж себе, багатьох вона може довести просто до оскаженіння. В кожному випадку, це не та книга яку можна минути. Виглядає на те, що вона може запустити дуже складні обговорення в українському суспільстві і суспільстві Галицькому – це вже точно.

Нова книжка Володимира Павліва укладена з публіцистичних та есеїстичних творів, друкованих у різних виданнях України, Росії та Польщі за період 2001-2012 р, а також написаних спеціально для неї. Всі ці статті об’єднує одна тема – Галичина. Частина текстів була створена як «колонка модератора» в рамках проекту – Галицький дискусійних клуб «Митуса».

У своїх творах Павлів послідовно відстоює теорію ментально-культурної «окремішності Галичини» і звертається до уявного Галицького народу.

Для читачів, уява яких перебуває в атрофованому чи зародковому стані, варто окремо зауважити, що частина текстів пронизана ностальгією, візіонерством і фантазерством, а інша частина заправлена доброю порцією самоіронії та сарказму у відношенні до невігластва, некомпетентності і нікчемства.

Багато статей були надруковані в окремих ЗМІ, редакціям яких варто окремо подякувати за те, що легітимізували і ввели у віртуальний обіг ці тексти, незважаючи на обурення значної частини читачів. Насамперед це: інтернет-сайти Zaxid.net і Mytusa.org, газети Поступ, Пост-Поступ, Левый берег.

Книга призначена перш за все для тих читачів, які вважають себе патріотами Галичини, а також тих, кого цікавить феномен «Галичанства».

Обкладинка та ілюстрації у кнгизі, виконані художниками Влодком Костирком і Ґєником Равським з використанням фотографій Іллі Левіна, представляють собою різні персоніфікації Галичини.

Ось що сам про себе пише найбільший галицький інтелектуальний ворохобник:

“Я, Павлів Володимир Володимирович, народився 25.11.1963 р. у селі Аркалик Кустанайського краю Амангельдинського р-ну, Казазхстан, куди мого батька, офіцера ОБХСС (отдєл борьби с хіщєніямі соціалістічєской собствєнності) скерували по закінченні Львівської школи міліції для боротьби з порушниками, які приховували цілинний хліб від радянської влади. Українець. Греко-католик. Безпартійний. Гетеросексуал.

У 9-місячному віці, гнаний почуттям патріотизму, повернувся з мамою в її рідне містечко Рудки, що на Львівщині, де відразу зарекомендував себе гарним і розумним хлопчиком. Скільки “ссав цицьку” й “пісяв у ліжко” – не пам’ятаю.

У середній школі відзначався бистрим розумом, важким характером і безнадійною поведінкою. По закінченні школи у 1981 р. відразу поступив (без хабарів і знайомств) на електроенергетичний факультет Львівського політехнічного інституту.

Після “звільнення в запас” у грудні 1986 р. 5 місяців працював “комплектувальницею” (пріход-расход) львівської поліграф бази, відвідуючи вечірні підготовчі курси журналістики до львівського університету. Після провальних іспитів на факультет філології ЛДУ ще 2,5 місяці я працював вантажником на “пилорамі” у родинному містечку Рудки. За цей період була остаточно підірвана віра в імовірність суміщення моєї особи й важкої фізичної праці. Далі – підготовче стаціонарне відділення і навчання на філфаці ЛДУ з отриманням диплома “філолог, викладач української мови та літератури”. Навчання вміло поєднував із членством у Товаристві Лева, у Товаристві української мови ім. Шевченка, у Студентському братстві, НРУ.

У серпні 1991-го отримав пропозицію від О. Кривенка написати культурологічну статтю до новостворюваної газети “Post-Поступ”, яку й написав 19 серпня (московський “путч”). Перші ж мої статті – “Нацдебілізм української естради” та “Українська лайка” – викликали скандальний резонанс у Львові. Внаслідок цього я відразу очолив у газеті відділ культури, а також почав себе вважати “непересічною особистістю”, “початкуючим генієм” та “одним із батьків нової української журналістики”. Залишивши газету у квітні 1995 р., з травня живу і працюю в Києві, де весь цей час збираюся знову стати одним із батьків – тепер уже українського телебачення”.
(З автобіографії у написаній спільно з Олександром Кривенком книжці “Енциклопедія нашого українознавства”).

1998-го Павлів залишає посаду редактора новин телеканалу СТБ, виїздить до Польщі й переходить у стан “внутрішньої еміграції”. На короткий час приїздить працювати в журналі “ПіК”, потім залишає країну знов. 2005-го повертається до Львова, де живе досі. Викладає в Українському католицькому університеті курси “Медіа і мораль”, “Новітня українська журналістика: стандарти якості”, “Медіа і культура”.
Джерело: Gazeta.ua

Координатор “Кабінетних” зустрічей
Юрій Кучерявий 0503799961

Напишіть відгук