LES WICKS – BESIDE THE ROAD TO WAR / ЛЕС ВІКС – ПОБІЛЯ ШЛЯХУ НА ВІЙНУ

Наче крило керавонґа*
розчісує скуйовджене повітря
або б’ючкий натяг цього пересиченого ставу, –
       дозволь мені поледарювати.

Крім сполоху-крику кажанів, фруктових опадів осілого дерева,
гілля зрощене побіля струмка, завширшки в долоню…
хвилинна затримка наслідковості пуголовка.
       Білий какаду вовтузиться і бурчить –
       ми не можемо просити тиші,
       тож дозволь мені поледарювати.

Фондові ринки валяться, потім набирають обертів,
белькотіння грошей на цілій планеті.
Дороги розтягуються, аби вміститись на наші попереки,
як вояцький табір на спірній землі.
Кирилиця білого
на чорному лебединому крилі
не план битви ані для жодного ґенерала.
       Але очі мої – люзні,
       ті шляхи не розколять світу.

Виклик свавільної курки літакам угорі,
по чому повертаюся в дні арґументів у жестах
все ще печерних –
“нам треба ще”, “вони хочуть нашого”. Знову Жадоба й Переляк.

Вербовий трал у ставі,
вугрі архівують історію мулу.
Пора змінити дикунських богів –
вони почали й виграли кожну із воєн.
       Люди Книги
       мали би викинути свої книги геть.
       Надійшли часи, коли кров
       переважує чорнило.

Я зобразив усі маловидні крихти,
спочатку зрозумів, потім –
зумів… без прожекторів і публіки.
Мій батько мертвий,
хай антрацитові черепахи пильнують підвалин;
ми співатимемо наші гімни до риб.

Мева розштурхує хмару на мілині –
твій сон потривожили! І ти – обід!
Що нас оточує – не є безтурботним.
Ворони співають “Маленьку овечку”**, за кожну
травину – змагання.
Але це насильство миготливого ока, гул шкіри.

Прикувати кожного можновладця до вицвілих дерев’яних лавок,
допоки вприск вабика не впокорить їхні руки.
       Знерухомлені повіки здадуться
       на користь дня з випадковим харчем.

Це буде спрощенням – говорити,
спрощенням – заперечувати,
нам потрібні миротворці
для патрулювання наших голів. З “ледарювати” як нашою молитвою,
привчити себе говорити “досить”. Розум слухатиме,
як кожний день стає
його власною заявою про наміри.


* Австралійська чорна птаха з жовтими очима.
** “Mary had a little lamb” – дитяча пісенька про овечку. Австралія відома розведенням овець, і їхні ферми часом досягають розмірів країн. У зв’язку варто згадати маловідомий бік цієї справи, що там ягнятам деколи вибирають очі, аби вони далеко не заходили.

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

*

Аудіо-запис вірша в авторському виконанні Леса Вікса в супроводі гурту “GIRT“: Les Wicks with GIRT – “Beside The Road To War”

Leave a Reply