Сувора погода. Ми веслуємо між двох скель
До третьої, що, очевидячки, поки недосяжна.
Ми це передчували перед відплиттям із порту,
Тремтливу назву якого з’ясувати неможливо.
Перед нами протока висолопила язика,
Ця страхітливо мертва смуга клянеться
Спрямувати нас безпечно поза мис пульсуючих ножів.
Це даремна обітниця, бо ж одна наша віра –
Предмет сумніву, ґрунтовний, неоціненний,
Як стиґмата оболонки – емблема судна,
Що позначає перехід у буття поза часом.
Отак, між двох скель, ми спрямовуємо носа
До третьої, що не убуває і не росте,
Впевнені, що наше досягнення окупить наші старання.

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

The Rowers

Inclement weather. We’re rowing between two rocks
For a third which is palpable yet unreachable.
We had foreknowledge of this before setting off
From a port with a name too fluttery to pin down.
Before us, the channel sticks out a tongue,
Raw, wildly gangrenous, and vows to steer us
Safely beyond the cape of pulsing knives.
It’s a wasted pledge since our one belief
Is the substance of a doubt, solid, unprisable
As the shell stigmata badging the gunwale,
Signifying the passage of being not time.
So, framed by two rocks, we aim the prow
Towards a third that neither wanes nor grows,
Certain that our reach will exceed our grasp.

© Sudesh Mishra, 2003