Ти йдеш геть
у лискучій металевій сукні.
Вилощена, придбала ритм
буркотливою пасткою
гасового неба.
Наша розмова вищить, ніби розбиті коліщата валізи.
 
Усі чиновники на лікарняних
або стажуються до
заміщення посад.
Малі правди залишаються невпорядкованими,
тоді як “ти йдеш” просто стоїть тут
понад застійною гаттю фактів.
 
Існує позиція
така ж важлива,
але все, що почуваю
це печатка митниці,
зморшка паперу на оптимістичній паспортній світлині.
 
Повітря-моноліт як задраєний люк.

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

TWO HOURS
 
You are leaving
in a vivid metal dress.
The polished, purchased pulse
rumbling sound trap
kerosene sky.
Our conversation squeals like a beaten trolley-suitcase.
 
All clerks are sick
or on training days
vacant positions.
Little truths remain unsorted
while “you’re going” just stands there
above a stagnant pond of data.
 
There is a point
significant as
but all I feel
is the Customs stamp,
fold of paper over an optimistic passport photo.
 
The air-clump as hatches lock.
 

© Les Wicks, Ambrosiacs

Напишіть відгук