Юрій Завадський. Віртуальна література. Нарис типології та поетики

Юрій Завадський. Віртуальна література. Нарис типології та поетики. Монографія, 2009 рік

mono

Завадський Ю.Р. Віртуальна література. Нарис типології та поетики: Монографія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2009. – 130 с. (Бібліотека наукового альманаху “Studia methodologica”)

Ця книга – перша в Україні монографія, присвячена зв’язкам літературного мистецтва та віртуального середовища. У праці пропонуються основи дослідження нового літературного різновиду, вказано перспективи його розвитку й дослідження. Основний корпус цієї книги складає текст дисертації Завадського Ю.Р. на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук. Захист дисертації відбувся 12 жовтня 2006 року в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка.

Ключові слова: теорія літератури, комп’ютерні науки, віртуальна література, мережева література, гіпертест, зорова поезія, аванґард, конкретна поезія, нелінійний текст, комп’ютерні технології.

ЗМІСТ

ЛІТЕРАТУРА ТА ВІРТУАЛЬНІСТЬ: ВХІД.
Основи дослідження. Початки теорії. Термінологія. Українське літературознавство.
ПРОБЛЕМИ ТИПОЛОГІЇ
Одиниці тексту. Нелінійний текст. Кібертекст та ерґодична література.
ПРОБЛЕМИ ПОЕТИКИ
Гіпертекст. Зорова поезія. Автор і читач. Процес читання. Український вимір.
ВИХІД
ЛІТЕРАТУРА
ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

ФРАҐМЕНТИ КНИГИ

…а саме працях американських учених, присвячених проблемам віртуальних літературних форм, серед яких варто виділити роботи E.Дж.Аарсета (E.J.Aarseth), Дж.Д.Болтера, К.Фіцпатрік (K.Fitzpatrick), М.Джойса, А.Крокера (A.Kroker), Р.Ленема (R.Lehnem), М.Бернстайна (M.Bernstein), Р.Тріґґа (R.Trigg), С.Мавлтропа (S.Moulthrop), М.МакЛуена (M.McLuhan), Т.Нельсона. Праці ми розглядаємо в широкому науковому і культурологічному контексті. Власне предметом розгляду є типологія та поетика літератури віртуального середовища у світлі сучасного літературознавства. Метою дослідження є аналіз типології та особливостей поетики творів “віртуальної літератури” на основі досліджень головно американських літературознавців. Для досягнення мети ми поставили такі конкретні завдання: а) концептуалізувати підходи до вивчення “віртуальної літератури” в працях сучасних літературознавців; б) запропонувати власну теоретико-термінологічну базу для дослідження феномена “віртуальної літератури”; в) дослідити поетику “віртуальної літератури”; г) простежити й порівняти феномени читання традиційного лінійного літературного тексту і тексту “віртуальної літератури”; д) проаналізувати стан розвитку віртуальних літературних форм і спроґнозувати їх перспективи.

Найважливіший первинний вклад у теоретико-літературне осмислення проблеми зв’язку сучасних комп’ютерних технологій та літератури зробили такі вчені, як Ролан Барт, Мішель Фуко, Умберто Еко, Жак Дерида, Юлія Крістева (J.Kristeva), Маршал МакЛуен та інші, а також учені суміжних дисциплін – Теодор Нельсон, Ванневар Буш. Їхні дослідження часто не є власне присвячені “віртуальній літературі”, а є скоріше спробами побудувати нову модель літератури, яка на сьогодні найбільш адекватно реалізовується в рамках комп’ютера чи схожого на нього пристрою. Саме цими вченими було закладено основи термінології, яка застосовується в літературознавстві досі і є важливою для нашого дослідження. Ми зосередимо свою увагу на тих працях, які…

…структура яких суттєво різниться зі структурою лінійного тексту. Досліджуючи нелінійність з погляду теорії літератури, Е.Аарсет звертає увагу на можливість протиставлення її лінійності. Він говорить, що побудова гіпотетичних форм нелінійних текстів показує „виключну семіотичну владу лінійного тексту над нелінійним: лінійний текст може імітувати нелінійність, але нелінійний не може брехати й вдавати із себе лінійного”.

У праці “Cybertext: Perspectives on Ergodic Literature” Е.Аарсет називає ряд літературних творів, які втілюють ідею нелінійного літературного тексту. Серед найдавніших пам’яток він згадує “Книгу змін” (“I-Ching”) з китайської літератури (близько 1122-770 рр. до н.е.). “Книга змін” утворена з “шістдесяти чотирьох символів, або гексаграм, які є подвійними комбінаціями шести цілих або порушених (“змінюваних”) рядків (64=26)” . Як говорить Е.Аарсет, ця книга “надихнула Ґ.В. фон Лейбніца, який відкрив бінарну математику, що застосовується в сьогоднішніх цифрових комп’ютерах”.

Серед пізніших творів, тексти яких володіють рисами нелінійності, дослідник називає збірку “Calligrammes” Ґ.Аполлінера, драматичний твір “Night of January 16th” Айна Ранда (A.Rand), “Composition No.1. Roman” Марка Сапортa (M.Saporta), книгу “Cent Mille Milliards de Poemes” Раймона Кено (R.Queneau), “Предео сликан чајем. Роман за љубитеље укрштених реци” Мілорада Павича. Між сучасними літературними творами, які, на думку дослідника, найкраще втілюють ідеї нелінійності, він називає гіпертекстовий роман “afternoon, a story” Майкла Джойса. До цього списку можемо також додати такі твори як “The Life and Opinions of Tristram Shandy, Gentleman” Л.Стерна, “Lebensansichten de katers Murr” Е.Т.А.Гофмана тощо. В українській літературі відомі зразки т.зв. “зорової прози” Андрія Чужого “Ведмідь полює за сонцем”, із сучасної української літератури – тексти І.Іова, М.Мірошниченка, І.Лучука, В.Медвідя та інших.

Підкреслимо, що найважливіші спроби реалізації нелінійного літературного тексту були зроблені в контексті модерністичної, аванґардистської та постмодерністичної літератури. Те, що вдалося здійснити Л.Стернові в його романі „The Life and Opinions of Tristram Shandy, Gentleman” (1767 р.) приносило натхнення не одному поколінню письменників. Непослідовність розділів, багате шрифтове оформлення та заплутаний сюжет створювали ілюзію нелінійності, яка проте підштовхувала до серйозних роздумів над втіленням дійсно нелінійного літературного тексту. Імовірно варто вважати Л.Стерна одним з прекурсорів т.зв. мистецтва книги, що найбільшого розвитку набуло в ХХ столітті, головна мета якого творення книги з усіма її атрибутами (від обкладинки до тексту) як самоцінного естетичного об’єкту. На подібних засадах стояв С.Малларме (S.Mallarme), а також письменники молодшого покоління, серед яких Ґ.Аполлінер, Ф.Т.Марінетті (F.T.Marinetti), К.Швіттерс, Г.Балл, Р.Гюльзенбек. Відомі нам сучасні зразки мистецтва книги в польській літературі, серед найвизначніших творців яких є Р.Новаковський й З.Файфер (Z.Fajfer). Їхні книги не обмежуються традиційними поліграфічними можливостями, а виходять за рамки книговидання. Одна із книг З.Файфера, для прикладу, закоркована в пляшку і була виставлена в книгарні товариства Краківська Альтернатива в холодильнику, подібно як продаються напої.

Е.Аарсет у двох своїх працях, у книзі „Cybertext: Perspectives on Ergodic Literature” та статті „Nonlinearity and Literary Theory” , говорить про принципи диференціації нелінійних текстів. Дослідник визначає такі їхні головні аспекти…

…митці-конкретисти втілили в поезії ідеї, які були співзвучними з мистецькими винаходами їхніх сучасників. Близькість конкретизму як напрямку до оп-арту, поп-арту, геппенінґу, артистичного кінематографу, мінімалізму, і, нарешті, концептуалізму стає очевидною в процесі глибинного аналізу засобів виразності та поводження з мовним матеріалом у тексті.

Провідними творцями конкретизму стали бразильські письменники та художники з групи Noigandres Авґусто та Гарольдо де Кампос, Десіо Піґнатарі та інші. До їхньої роботи долучалися митці з-за кордону, серед яких Макс Бенс (M.Bense) та Евґен Ґомрінґер (E.Gomringer) зі Швейцарії та згодом велика кількість художників та письменників із Канади та США. У той-таки час, а саме 1953 року, у Швеції в літературному самвидаві виходить „Manifesto for Concrete Poetry” авторства Ойвінда Фальстрьома (O.Fahlstrom), відомого вже на той час в мистецьких колах письменника, режисера, маляра. Не маючи жодних творчих зв’язків з митцями Швейцарії та Бразилії, О.Фальстрьом створив свою мистецьку систему, що попри все була надзвичайно близькою до доктрини Noigandres та Е.Ґомрінґера. Початок всесвітнього конкретистського руху ознаменувала собою спільна виставка 1956 року в Сан Пауло в Бразилії, що згуртувала багатьох письменників та художників із цілого світу, які експерементували на той час з близькими до конкретизму формами. З часу цієї виставки в історії світової літератури прийнято говорити про конкретизм як літературний напрям.

Визначення конкретизму досі не є достатньо чітким з наукового погляду. Однак існують певні виміри, відносно яких ми можемо позиціонувати конкретизм як мистецьку практику або ж літературний напрям. Вичерпавши себе ще в 1960-х роках, конкретизм як відносно самостійний літературний напрям сьогодні втратив свою актуальність. Наділення його статусом літературного напряму має підстави, оскільки його без вагань можемо означити як: „відносно монолітна й вн