Юрій Завадський. Віртуальна література. Нарис типології та поетики

Юрій Завадський. Віртуальна література. Нарис типології та поетики. Монографія, 2009 рік

mono

Завадський Ю.Р. Віртуальна література. Нарис типології та поетики: Монографія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2009. – 130 с. (Бібліотека наукового альманаху “Studia methodologica”)

Ця книга – перша в Україні монографія, присвячена зв’язкам літературного мистецтва та віртуального середовища. У праці пропонуються основи дослідження нового літературного різновиду, вказано перспективи його розвитку й дослідження. Основний корпус цієї книги складає текст дисертації Завадського Ю.Р. на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук. Захист дисертації відбувся 12 жовтня 2006 року в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка.

Ключові слова: теорія літератури, комп’ютерні науки, віртуальна література, мережева література, гіпертест, зорова поезія, аванґард, конкретна поезія, нелінійний текст, комп’ютерні технології.

ЗМІСТ

ЛІТЕРАТУРА ТА ВІРТУАЛЬНІСТЬ: ВХІД.
Основи дослідження. Початки теорії. Термінологія. Українське літературознавство.
ПРОБЛЕМИ ТИПОЛОГІЇ
Одиниці тексту. Нелінійний текст. Кібертекст та ерґодична література.
ПРОБЛЕМИ ПОЕТИКИ
Гіпертекст. Зорова поезія. Автор і читач. Процес читання. Український вимір.
ВИХІД
ЛІТЕРАТУРА
ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

ФРАҐМЕНТИ КНИГИ

…а саме працях американських учених, присвячених проблемам віртуальних літературних форм, серед яких варто виділити роботи E.Дж.Аарсета (E.J.Aarseth), Дж.Д.Болтера, К.Фіцпатрік (K.Fitzpatrick), М.Джойса, А.Крокера (A.Kroker), Р.Ленема (R.Lehnem), М.Бернстайна (M.Bernstein), Р.Тріґґа (R.Trigg), С.Мавлтропа (S.Moulthrop), М.МакЛуена (M.McLuhan), Т.Нельсона. Праці ми розглядаємо в широкому науковому і культурологічному контексті. Власне предметом розгляду є типологія та поетика літератури віртуального середовища у світлі сучасного літературознавства. Метою дослідження є аналіз типології та особливостей поетики творів “віртуальної літератури” на основі досліджень головно американських літературознавців. Для досягнення мети ми поставили такі конкретні завдання: а) концептуалізувати підходи до вивчення “віртуальної літератури” в працях сучасних літературознавців; б) запропонувати власну теоретико-термінологічну базу для дослідження феномена “віртуальної літератури”; в) дослідити поетику “віртуальної літератури”; г) простежити й порівняти феномени читання традиційного лінійного літературного тексту і тексту “віртуальної літератури”; д) проаналізувати стан розвитку віртуальних літературних форм і спроґнозувати їх перспективи.

Найважливіший первинний вклад у теоретико-літературне осмислення проблеми зв’язку сучасних комп’ютерних технологій та літератури зробили такі вчені, як Ролан Барт, Мішель Фуко, Умберто Еко, Жак Дерида, Юлія Крістева (J.Kristeva), Маршал МакЛуен та інші, а також учені суміжних дисциплін – Теодор Нельсон, Ванневар Буш. Їхні дослідження часто не є власне присвячені “віртуальній літературі”, а є скоріше спробами побудувати нову модель літератури, яка на сьогодні найбільш адекватно реалізовується в рамках комп’ютера чи схожого на нього пристрою. Саме цими вченими було закладено основи термінології, яка застосовується в літературознавстві досі і є важливою для нашого дослідження. Ми зосередимо свою увагу на тих працях, які…

…структура яких суттєво різниться зі структурою лінійного тексту. Досліджуючи нелінійність з погляду теорії літератури, Е.Аарсет звертає увагу на можливість протиставлення її лінійності. Він говорить, що побудова гіпотетичних форм нелінійних текстів показує „виключну семіотичну владу лінійного тексту над нелінійним: лінійний текст може імітувати нелінійність, але нелінійний не може брехати й вдавати із себе лінійного”.

У праці “Cybertext: Perspectives on Ergodic Literature” Е.Аарсет називає ряд літературних творів, які втілюють ідею нелінійного літературного тексту. Серед найдавніших пам’яток він згадує “Книгу змін” (“I-Ching”) з китайської літератури (близько 1122-770 рр. до н.е.). “Книга змін” утворена з “шістдесяти чотирьох символів, або гексаграм, які є подвійними комбінаціями шести цілих або порушених (“змінюваних”) рядків (64=26)” . Як говорить Е.Аарсет, ця книга “надихнула Ґ.В. фон Лейбніца, який відкрив бінарну математику, що застосовується в сьогоднішніх цифрових комп’ютерах”.

Серед пізніших творів, тексти яких володіють рисами нелінійності, дослідник називає збірку “Calligrammes” Ґ.Аполлінера, драматичний твір “Night of January 16th” Айна Ранда (A.Rand), “Composition No.1. Roman” Марка Сапортa (M.Saporta), книгу “Cent Mille Milliards de Poemes” Раймона Кено (R.Queneau), “Предео сликан чајем. Роман за љубитеље укрштених реци” Мілорада Павича. Між сучасними літературними творами, які, на думку дослідника, найкраще втілюють ідеї нелінійності, він називає гіпертекстовий роман “afternoon, a story” Майкла Джойса. До цього списку можемо також додати такі твори як “The Life and Opinions of Tristram Shandy, Gentleman” Л.Стерна, “Lebensansichten de katers Murr” Е.Т.А.Гофмана тощо. В українській літературі відомі зразки т.зв. “зорової прози” Андрія Чужого “Ведмідь полює за сонцем”, із сучасної української літератури – тексти І.Іова, М.Мірошниченка, І.Лучука, В.Медвідя та інших.

Підкреслимо, що найважливіші спроби реалізації нелінійного літературного тексту були зроблені в контексті модерністичної, аванґардистської та постмодерністичної літератури. Те, що вдалося здійснити Л.Стернові в його романі „The Life and Opinions of Tristram Shandy, Gentleman” (1767 р.) приносило натхнення не одному поколінню письменників. Непослідовність розділів, багате шрифтове оформлення та заплутаний сюжет створювали ілюзію нелінійності, яка проте підштовхувала до серйозних роздумів над втіленням дійсно нелінійного літературного тексту. Імовірно варто вважати Л.Стерна одним з прекурсорів т.зв. мистецтва книги, що найбільшого розвитку набуло в ХХ столітті, головна мета якого творення книги з усіма її атрибутами (від обкладинки до тексту) як самоцінного естетичного об’єкту. На подібних засадах стояв С.Малларме (S.Mallarme), а також письменники молодшого покоління, серед яких Ґ.Аполлінер, Ф.Т.Марінетті (F.T.Marinetti), К.Швіттерс, Г.Балл, Р.Гюльзенбек. Відомі нам сучасні зразки мистецтва книги в польській літературі, серед найвизначніших творців яких є Р.Новаковський й З.Файфер (Z.Fajfer). Їхні книги не обмежуються традиційними поліграфічними можливостями, а виходять за рамки книговидання. Одна із книг З.Файфера, для прикладу, закоркована в пляшку і була виставлена в книгарні товариства Краківська Альтернатива в холодильнику, подібно як продаються напої.

Е.Аарсет у двох своїх працях, у книзі „Cybertext: Perspectives on Ergodic Literature” та статті „Nonlinearity and Literary Theory” , говорить про принципи диференціації нелінійних текстів. Дослідник визначає такі їхні головні аспекти…

…митці-конкретисти втілили в поезії ідеї, які були співзвучними з мистецькими винаходами їхніх сучасників. Близькість конкретизму як напрямку до оп-арту, поп-арту, геппенінґу, артистичного кінематографу, мінімалізму, і, нарешті, концептуалізму стає очевидною в процесі глибинного аналізу засобів виразності та поводження з мовним матеріалом у тексті.

Провідними творцями конкретизму стали бразильські письменники та художники з групи Noigandres Авґусто та Гарольдо де Кампос, Десіо Піґнатарі та інші. До їхньої роботи долучалися митці з-за кордону, серед яких Макс Бенс (M.Bense) та Евґен Ґомрінґер (E.Gomringer) зі Швейцарії та згодом велика кількість художників та письменників із Канади та США. У той-таки час, а саме 1953 року, у Швеції в літературному самвидаві виходить „Manifesto for Concrete Poetry” авторства Ойвінда Фальстрьома (O.Fahlstrom), відомого вже на той час в мистецьких колах письменника, режисера, маляра. Не маючи жодних творчих зв’язків з митцями Швейцарії та Бразилії, О.Фальстрьом створив свою мистецьку систему, що попри все була надзвичайно близькою до доктрини Noigandres та Е.Ґомрінґера. Початок всесвітнього конкретистського руху ознаменувала собою спільна виставка 1956 року в Сан Пауло в Бразилії, що згуртувала багатьох письменників та художників із цілого світу, які експерементували на той час з близькими до конкретизму формами. З часу цієї виставки в історії світової літератури прийнято говорити про конкретизм як літературний напрям.

Визначення конкретизму досі не є достатньо чітким з наукового погляду. Однак існують певні виміри, відносно яких ми можемо позиціонувати конкретизм як мистецьку практику або ж літературний напрям. Вичерпавши себе ще в 1960-х роках, конкретизм як відносно самостійний літературний напрям сьогодні втратив свою актуальність. Наділення його статусом літературного напряму має підстави, оскільки його без вагань можемо означити як: „відносно монолітна й внутрішньо упорядкована сукупність літератуних (ідейно-художніх) тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з’явилися приблизно в один і той же час” . Згуртованість митців, які склали ядро конкретизму як напряму вочевидь мала місце, що підтверджується наявністю мистецького угруповання Noigandres, близьким спілкуванням між письменниками задля вироблення спільної відносно цілісної доктрини та спільного впровадження нових мистецьких технік, а також проведенням спільних виставок митців-конкретистів як найадекватнішого на той час способу представлення своїх творів широкому загалу. Одночасність появи конкретизму в різних частинах світу, наявність ідейного обміну та розробка теоретичної бази дозволяє нам вважати конкретизм літературним напрямом, що з’явився, розвинувся та занепав у межах 1950-1970 років. Натомість як мистецька практика конкретизм присутній і до сьогодні. Для прикладу, сучасні письменники Бразилії, які перебувають під сильним впливом конкретизму, використовують як жанрове визначення твору описовий вираз „текст у дусі конкретизму”, „конкретний вірш”, „конкретизм”.

У конкретизмі, як говорить Джин Арп, „послідовності слів, послідовності речень нагадують читачеві нескінченний потік, вічний розвиток речей” . Зрештою, на подібність мовних одиниць до реальних об’єктів у межах конкретизму натякали ще у своєму маніфесті „Орієнтовний план конкретної поезії” члени групи Noigandres: „слово бачиться саме по собі – привабливе поле можливостей – подібне до динамічного об’єкту, життєвої ґратки, завершеного орґанізму, з психо-фізико-хімічними властивостями”.

За метафоричністю маніфесту приховується дійсна практика митців-конкретистів – акцентування на певних властивостях мовної одиниці чи графеми, чи це літера, чи звук, чи слово, чи висловлювання, чи період. Під „певними властивостями” ми маємо на увазі властивості, про які говорили конкретисти ще на початку 1950-х років – це „вербо-воко-візуальні” властивості. Імовірний розподіл плану вираження конкретистського тексту на три рівні згідно програмних документів уявляється нам таким: семантичний (що експлуатувався такими напрямами як концептуальне мистецтво, соціальне мистецтво, перформенс), фонетичний (використовувався і досі використовується в т.зв. „sound poetry” – „звуковій поезії”, що не може бути записана за допомогою традиційної мовної графіки) і графічний (це власне зорова й конкретна поезія, належні до яких тексти не можуть бути артикульовані та не мають змісту в традиційному розумінні). Проголошуючи трирівневу структуру тексту, конкретисти у своїй творчості акцентували на одному з трьох рівнів, впадали в крайнощі, творячи текст, який може або прозвучати як звукозапис чи декламація…

…Віртуальна література як культурне явище є багатошаровим і таким, що поєднує в собі ознаки різних видів мистецтва, застосовує різні технології та засоби. Проте ми визначаємо її як літературу згідно згаданих двох чинників – її продукти виконують естетичні завдання і використовують мову як центральний носій естетичної інформації. Серед таких творів ми не можемо назвати багатокористувацькі комп’ютерні ігри чи програми продукування текстів, оскільки їхні цілі відмінні від мистецтва. Замість них до переліку типів віртуальної літератури поряд з гіпертекстом долучається такий новітній жанр літератури як віртуальна зорова поезія, яка не може бути адекватно відтворена на папері, оскільки використовує можливості комп’ютерних технологій, передовсім анімацію та гіперпосилання. Віртуальна зорова поезія належить до однієї з гілок сучасної віртуальної літератури, що може бути доведено, по-перше, її залежністю від т.зв. електронного носія, який не може бути замінений яким-небудь іншим, наприклад, книгою; по-друге, вона виявляє риси інтерактивності, використовує гіперпосилання та можливості мов програмування (для прикладу, в середовищі веб-сторінки – JavaScript, PHP, ASP, або в середовищі Macromedia Flash – ActionScript та ін.); по-третє, тексти, які зараховуємо до віртуальної зорової поезії, мають характерний спосіб представлення читачеві на екранні комп’ютера чи схожого пристрою; по-четверте, містять мультимедійні елементи та володіють специфічним оформленням самого тексту, що разом входить до складу авторського задуму і сприймається читачем як цілісність поряд із самим текстом.

Ще на початку 1990-х років Дж.Д.Болтер у праці “Writing Space. Computers, Hypertext and The History of Writing” вказував на можливості та базові принципи поєднання в рамках одного відносно цілісного тексту поряд із вербальними одиницями одиниці зорові та звукові. “Той самий екран комп’ютера може представити вербальний текст під або поряд із зоровим зображенням; це може поєднати звук і вербальний напис. Такі комбінації можуть бути названі гіпермедіа і вже є досить розвинутими” . Термін “гіпермедіа” попри те, що є зафіксований у термінологічних словниках комп’ютерних наук, не є вповні коректним. Це пояснюється суттєвою різницею між мультимедійними та гіпертекстовими одиницями віртуального середовища, які було б недоречно об’єднувати в одне цілісне явище. Доречнішим було б суміжне вживання термінів “гіпертекст” та “мультимедіа” задля уникнення непорозумінь, залишивши термін “гіпермедіа” як похідний від них частиною наукового сленґу.

У часі, коли було здійснене вченим згадане дослідження, комп’ютерні технології були на стадії початкового розвитку, проте вже здатні були відтворювати звукові та візуальні ряди поряд із текстами. На сучасному етапі розвитку комп’ютерних технологій т.зв. гіпермедіа визначається як “об’єднання графіки, звуку, відео чи іншої комбінації в початково асоціативну систему зберігання та пошуку інформації. Гіпермедіа, особливо в інтерактивному режимі, де вибором керує користувач, будується навколо ідеї, що пропонує середовище для роботи та навчання, близьке до людського мислення, тобто середовище, яке дає змогу користувачеві створювати зв’язки між темами, а не послідовно переходити від однієї теми до іншої в алфавітному порядку”.

Як бачимо на прикладі віртуальної зорової поезії, поєднання вербальних та невербальних одиниць стає не лише шляхом до відкриття нових можливостей трансляції естетичної інформації, але підставою для постання нового для мистецтва типу літературного тексту, в якому на рівних правах поєднуються одиниці різних якостей з різними вимогами щодо їх сприймання. Саме через те Дж.Д.Болтер говорить про те, що “гіпермедіа просто поширює принципи електронного письменства на сферу звуку та зображення”.

З іншого боку до теоретичного осягнення віртуальної зорової поезії підходить Е.Дж.Аарсет. Вивчаючи специфіку кібертексту, науковець вказує на тенденцію до зменшення “дистанції між сиґніфікатом та сиґніфікантом” , що вирізнялося теоретиками конкретизму як одна з базових властивостей цього напрямку. Конкретизм, який заявив про себе 1953 року проведенням спільної літературної виставки в Сан Пауло, у Бразилії, в якій в основному взяли участь засновники напрямку, учасники угруповання “Noigandres”, постановив увиразнити графічну сторону мовного знака, перетворити текст на “корисний об’єкт” . Конкретна поезія трактується її теоретиками як мистецтво, у рамках якого митець почуває “тотальну відповідальність перед мовою”…

Запитуйте книгу в таких книгозбірнях України:

  • Одеська державна наукова бібліотека ім. Максима Горького
  • Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г.Короленка
  • Науково-технічна бібліотека НТУУ “КПІ”
  • Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва
  • Донецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н. К. Крупської
  • Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека
  • Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека
  • Наукова бібліотека Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича
  • Наукова бібліотека Національного університету “Острозька академія”
  • Бібліотека Кам’янець-Подільського національного університету
  • Бібліотека Тернопільського національного педагогічного університету ім.В.Гнатюка
  • Центральна міська бібліотека м.Тернополя

Напишіть відгук