Хоча б деколи
потворне олово
наземний пагорб у кожному
західному передмісті визначає порядок на подвір’ї.
Хоча б світлина
депутатів-сталіністів місцевої ради
з довгими рядами підлітків у військових одностроях.
Той кишковий спазм від хлору коли ти пірнаєш попри
розділювальні лінії плавців.

Деколи простір попід
неприглядним водоспадом –
бурлячий забій води, що теше
піщаник у своєму потоці.
Сонце філігранно обрізається навислими яснами,
дрібною скоричневілою за життя рибою
і крихітними квітами чагарників
(зблизька вони екстраваґантно кольоровані/
обожнювані птахами і комахами)

Вода падає на мозолясті руки
рот випускає неспокійний подих
тоді ти закорінений і заглиблений
в австралійському серці.

© Юрій Завадський, переклад, 2011

Even though sometimes
the ugly tin
aboveground hump in every
western suburbs tract housing back yard.
Even though the picture
of local council stalinist infrastructure
with long rows of militarily undressed teenagers.
That visceral bite of chlorine as you dive across
freeway-marked lines of swimmers.

Sometimes the space beneath
a modest waterfall –
the bubbling contusion of water carving
sandstone as it flows.
The sun is trimmed to filigree by overhanging gums,
small fish brown with life
& the bush’s tiny flowers
(in close up extravagant in their colour/
worshipped by birds & insects).

The water parts to calloused hands
mouth lets go troubled breath
then you are cradled & deep
in the Australian heart.

© Les Wicks